НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

ЗИМОВИЙ ЦИКЛ

4 грудня - Введення, або "Третя Пречиста"

У календарному циклі українського народу це свято завершує осінній сезон і починає зимовий. Головною метою святкувань цього дня було накликати багатство та добробут на майбутній рік.

Народні прикмети:

• Скільки на «Введення» води, стільки на Юрія трави.
• Як горобець нап'ється на Введення в бичачім сліду води, то напасеться худоба до Юрія (6 травня) трави.
• Як буде на Введення в сліду вода, то на Юрія трава.
• Як є на Введення вода, то буде в мисці / вліті молоко.
• Як Введення мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде.
• Введенські морози ще зими не роблять.
• Як ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома.

13 грудня - Ворожіння та вечорниці на Андрія

Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці - Києва.

Хоч Андрій Первозванний - християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання "калити".

В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Вже кілька днів до того, себто 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини, починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. 

За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили...

Народні прикмети:

• Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде - холодна й сніжна.
• Якщо тиха вода - хороша зима, шумна - тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі.

14 грудня - "Наума"

У народі цей день вважали сприятливим для початку навчання дитини. Це, у першу чергу, свідчило про відповідне прочитання імені пророка. «Наум – наведе на ум» - звучала давня приказка. Хоча у справжньому, далекому від звичних асоціацій перекладі, ім’я Наум означає «утішитель». За народними уявленнями, Наум - покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на свято пророка почати навчання, то дитина успішніше засвоїть знання, набереться розуму. Особливо це стосувалося дітей слаборозвинених. Увечері батьки запрошували хрещених, котрі приходили з букварями, й діти починали напам'ять заучувати літери.

В народі говорять:

• Наум наставляє на ум.
• Батюшка Наум, виведи синка на ум.
• Прийшов Наум - пора братися за ум.
• Я не знаю ні "аз", ні "буки" - прийде Наум і змусить до науки.

19 грудня - День святого Миколая

Дев'ятнадцятого грудня - день святого Миколая. Св. Миколай також відомий під іменами: Міколай, Міклаш, Йолупукі, Сейнт Ніколаус, Сантаклос, Фадер Крісмас, Пер Ноель, Сінтер Клаас.

Це найбажаніший день у році для дітлахів. Напередодні свята діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за вікно і моляться до нього, просячи передусім здоров’я собі та батькам. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов'язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. Ця різочка є своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися.

А в ніч на 19 грудня до кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під подушку подарунки.

В сучасні часи з’явилась добра традиція – саме у день святого Миколая опікуватись сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки. 

Народні прикмети: 

• Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього.
• У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.
• Як впаде великий іній - на гарний врожай хліба.
• Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.
• Морозяний день - на уроду хліба й городини.
• З цього дня підходять другі морози - Миколині: "На Студеного Миколу снігу навалить гору".
• Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва (7 січня).
• "Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого"

1 січня - Новий рік

В  Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію: наші прадіди у різний час святкували новий рік і в березні, і у вересні, і у січні – та й тепер 2 рази. Трішки детальніше про перипетії новорічних святкувань українців читайте далі.

Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: "Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю" – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.

Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), рітуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі з них широко побутують й донині.

В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». 

На терени Київської Русі традицію святкування Нового року 1 січня  приніс цар Петро І у 1700 році, запозичивши її в Голландії та інших країнах Західної Європи. 

Оскільки традиційне народне святкування Нового року в Україні мало під собою глибоке релігійне та звичаєве підґрунтя, то люди не могли відмовитися від старовинного обряду прадідів та продовжували святкувати Новий рік між Різдвом та Водохрещам, тепер не 1, а 14 січня. Саме це свято зберегло усю традиційну обрядовість та релігійно-культовий зміст, які передавалися з покоління в покоління. Так з’явився в Україні Старий Новий рік.

6 січня - Святий вечір (Навечір'я Різдва Христового)

За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань. Вечір цей зветься Святим чи Свят-Вечором, або ж Навечір'ям Різдва Христового, що припадає на 6 січня.

Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн - і східного, і західного обрядів - та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім'я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.

За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й розмальовували  квітами комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов'язково намагалися справити новий одяг для всіх членів родини та купити новий посуд (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву. У підготовці були задіяні усі - і малі, і старі.

Свята Вечеря — це спільна вечеря всього роду. Навіть мертві родичі і безвісти загинулі — всі мають у цей вечір зібратися разом, щоб трапезувати цілим родом.

Коли вечоріє, починається готування домашнього вівтаря. Господар вносить сніп жита — «дідуха». Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати:

— Дай, Боже, здоров'я!

— Помагай Біг, — відповідає господиня, — а що несеш?

— Злато, щоб увесь рік ми жили багато! — говорить господар, зупиняючись посеред хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини, віншує:

— Віншую вас із щастям, здоров'ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров'ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ, поки нам Пан Біг назначить вік!

Повіншувавши, господар підносить «дідуха» високо над столом і ставить на покутті під образами.Далі він перев'язує «дідуха» залізним ланцюгом і кладе біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня добуває із скрині нову білу скатерку і все це накриває.

Також обов'язково на святковому столі мають бути:

• Свічка. Горіння свічки - це свідчення віри, приналежності людини до Божественного світла. Свічка супроводжує віруючу людину від Хрещення до смерті. Це - символ готовності людини до зустрічі із Богом, незалежно від часу і місця, коли Він схоче її покликати до себе.
• Сіль. Без неї не можна відчути повноти смаку страви. Так і людина не може творити справжнього добра, не перебуваючи в гармонії з Богом. Сіль вказує на внутрішню суть людини.
• Часник. Його кладуть на чотири кути столу під скатертину, щоб відігнати від родини і хати злих духів. Це символ очищення від гріха, який отруює людське життя, символ родючості і здоров'я.

Після вечері починаються забави.

Народні прикмети

• На багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох.
• Місячна ніч — врожай на баштани.
• Ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина.
• Сніг іде — врожай на яблука.
• Іній або сніг — на мокре літо і дорід зернових.
• Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне літо, і навпаки.
• З кубельця витягували сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.
• Повечерявши, зв'язували ложки житнім перевеслом, щоб «не губилися в череді корови».

7 січня - Різдво Христове

Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.

Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.

 На перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником. «Звізду» роблять з дерев'яної обичайки та тоненьких дощечок — шалівок. Рівнож не п'ять і не шість, а сім. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і свічка.

Ватага колядників — п'ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.

Такі колядники колядують у хаті перед об¬разами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:

— Пане господарю, благословіть Христа славити!

Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі — хором:

По цьому дому, по веселому, Чи дозволите колядувати, Колядувати, дім звеселяти, Дім звеселяти, дітей збудити, Христа славити?!

— Просимо! — відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленькання» дзвоника співають.

За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип'ють по чарці, закусять — довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:

«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Бо¬же, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»

Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

13 січня - Щедрий Вечір та свято Маланки

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), - Щедрий Вечір. Це - залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем - це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами - символом щедрості, багатства.

Меланка

За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

Народні прикмети

Окрім ворожіння, в ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети. Ось деякі з них:

• якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;
• якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;
• якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;
• якщо падає м'який сніг - на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;
• який перший день у Новому році, то й рік буде такий;
• якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.

14 січня - Новий Рік за старим стилем, або свято Василя

14 січня українці святкують кілька свят. Перше - свято на честь Василія Великого. 14 січня - також перший день Нового року за старим стилем. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадувавпереддень Різдва та в народі називався Щедрим Вечором, що пов'язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, який обов'язково прикрашали скоромні страви. На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільськійбабі-повитусі.

Характерною прикметою новорічного свята в Україні було й щедрування - давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім'ї та розквіту господарства. Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим «полазником» - приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять - тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.

У перший день Нового року до всього уважно приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, селянин придивляється, як свічі горять у паникадилі: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком - буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, - жди неврожаю.

Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.

Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.

Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.

Якщо частина неба закрита на Новий рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя - звідти треба сподіватися щастя.

Сніг випаде в цей день - щасливий рік буде.

19 січня - Водохреща або Йордан

Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення.

Опівночі перед Водохрещам вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється і тому набрана з річки опівночі перед Водохрещам вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

Вранці у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.

Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».

Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. 

І ще кілька народних прикмет на Водохреща

• Якщо все небо буде похмурим, то всякому хлібу родитися добре; якщо ж тільки на сході - добре вродить жито,  на  півдні  -  просо,  на півночі - гречка.
• Якщо цього дня ясна й холодна погода - на посушливе літо, похмура й сніжна - на рясний урожай.
• На Богоявлення сніг іде - до урожаю, ясний день - до неврожаю.
• Вірили, якщо, йдучи на Йордан, пролетять поперед хоругв горобці, то велика смерть на дітей, граки - на молодь, а гуси - на літніх.
• Під час освячення води йде сніг - добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
• Якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.
• Йде сніг - на врожай гречки: зранку - ранньої, вдень - середньої, а ввечері - пізньої.
• Коли на Водохрещі випав повний місяць - бути великій воді.
• Якщо в цей день зоряна ніч - вродять горіхи і ягоди.
• Йде лапатий сніг - на врожай.
• Якщо похмуро - хліба буде вдосталь.
• На Водохрещі день теплий - буде хліб темний.
• Коли на Водохреща риба табунами ходить - на рої добре.

29 січня - Петра Вериги

Двадцять дев'ятого січня — День поклоніння чесним веригам* апостола Петра, в народі — Петра Вериги. Вериговий день здавна відомий також під назвою"Петра-покорму", оскільки треба було утримувати свійську худобу на зимових кормах ще другу половину зими.

У цей день відзначали ослаблення льодового покрову на річках: «На Петра Вериги розбиваються криги». Селяни Буковини вважали, що «на Петра Вериги половина зими». Вважалося, що це останній день зими, а тому казали: «На Петра Вериги половина снігу, половина криги», "На Петра Вериги зима або поставить, або поломить криги".

Саме тому на Вериговий день селяни вирушали заготовляти дерево та розчищати лісові ділянки, де висівали зернові культури. У давнину було правило: вирубку лісів проводити не будь-коли, а лише взимку — «як дерево спить».

Великим гріхом вважається в цей день прати.

В цей день - так уже здавна повелось - люди розповідають байки про зиму.

З цього дня люди жили сподіваннями на весну, адже закінчувався найхолодніший зимовий місяць — січень: «З Петра Вериги чекай відлиги!»

Народні прикмети:

• Якщо напередодні Петра Вериги ніч місячна і на небі видно зорі, то літо урожайним буде, а рік — щасливий.
• Якщо ніч похмура, то й рік похмурий: неврожай, пошесть на худобу.
• Як мороз у цей день, то влітку — спека.
• Мороз на Вериги віщує літню спеку.
• Якщо вночі місяць «обгородився хмарами» — на вітер.
• Розсілися на снігу гуси чи качки і махають крилами, буцімто пливуть, — бути відлизі.
• Розкаркалося гайвороння — невдовзі збереться метелиця.
• Пес качається по снігу — потепління кличе в гості.
• Якщо напередодні Петра Вериги ніч місячна і на небі видно зорі — бути врожайному літу, а отже, й щасливому року; якщо воно захмарене — на неврожай і пошесть на худобу.

____________________

*Вериги - це кайдани, ланцюги та інші металеві предмети, які носили віруючі люди "для приборкання плоті".

                     ВЕСНЯНИЙ ЦИКЛ

Разом із пробудженням природи від зимового сну починається цикл весняних свят, що супроводжується піснями, іграми, хороводами. До весняного календаря наші прадіди зараховували й свято Стрітення (15 лютого), яке вважалось перехідним містком від зимового до весняного обрядового циклу: це був день першої зустрічі зими з літом. Але справжній прихід весни пов'язувався з появою перших птахів: прилітаючи з вирію, вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів прилітають душі новонароджених та прабатьків, які охороняють врожай.

Приблизним початком весни вважався день преподобної мучениці Євдокії, або Явдохи (14 березня). За старим стилем Євдокії святкували 1 березня, а цей день вважали початком нового року, який приходить із пробудженням природи. У цей день прокидається байбак, але тільки вийде з нори, «тричі свисне й знову лягає на другий бік»; далі прокидається ховрашок; ще далі – риба хвостом лід розбиває.

15 лютого - Стрітення

П'ятнадцятого лютого - свято Стрітення, в народі"Стрічання", "Громиця",

"Зимобор", я ке відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового.

На Стрітення, за народними уявленнями, зима іде туди, де було літо, а літо - де була зима. Дорогою вони зустрічаються і говорять між собою: 

- Боже, поможи тобі, зимо! - каже літо.
- Дай, Боже, здоров'я! - відповідає зима.
- Бач, зимо, - дорікає літо, - що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила! 

 При зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою - кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше - Літо пересперечало Зиму, а якщо холодніше - Зима. "

Народні прикмети

Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл.

Вітер - погана ознака.

Відлига - жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш нескоро.

Як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі!

Як нап'ється півень води, то набереться господар біди!

Коли на Громицю півень нап'ється водиці, то на Юрія віл не наїсться травиці.

День Стрітення теплий і сонячний, то і весна тепла.

Якщо на Стрітення дорогу перемітає - весна буде пізньою і холодною.

Якщо в цей день сніжок - весною буде дощик, тобто весна буде затяжною і дощовою.

Передбачити погоду могла і курка: якщо нап'ється біля порогу води - весна буде теплою і ранньою.

Як на Стрітення з стріх капа, ще велика буде зима.

Як на Стрітення є під стріхами бурульки, то цього року буде добрий урожай кукурудзи.

На Стрітення із стріх капає - бути затяжній весні, якщо тепло, а зі стріх не капає - весна буде рання, суха.

Цього дня відлига - на ранню й теплу весну, сніг - на дощову, тривалу, а коли хуга - весна буде пізня й холодна.

Якщо в цей день не видно сонечка - чекай суворих морозів.

Вітер на Стрітення - до врожаю плодових дерев.

Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.

Як капає зі стріх, то буде так капати з очей (ще повернуться морози).

На дахах довгі бурульки - стільки ще випаде снігу.

Якщо вранці випав сніг - на врожай ранніх хлібів; коли ж у полудень - зернові будуть середні, а увечері

Масляна, Сиропуст

Останній тиждень перед Великим постом називається Масляна (ще Колодій, Ма́сниця, За́пусти, Пу́щення, Сиропу́ст, Сиропу́сний тиждень, Си́рна неділя, Ба́бське свято, Зага́льниця, Ніжкові заговини).

Це давньослов'янське свято проводів зими, пристосоване християнською церквою до тижня перед Великим постом і пов'язане зі звичаєм веселитися та готувати певні страви.

В Україні Масляна не мала такого широкого розмаху, як, наприклад, у центральноросійських областях. Але і в нас дорослі та молодь катились на конях, ходили в гості, влаштовували банкети у складчину. В деяких місцевостях Масляну зображувала заміжня жінка, яку під жарти возили на санчатах односельці.

Основою обрядовою стравою Масляної були вареники з сиром, які споживалися з маслом чи сметаною. Пекли також гречані млинці, заправлені смальцем. Ними частували протягом усього тижня.

Досить популярними серед селян були сколотини од масла. "Нехай буде і маслянка, аби щоранку!"  Головним напоєм на цьому тижні є наливки та інші трунки. За церковною традицією тиждень називається сирним, або м'ясопусним, — через набір страв, які прийнято готувати протягом цього періоду. На цьому тижні немає посту в середу й п'ятницю, кожен день можна вживати молоко, яйця і рибу, але м'яса вже не їдять.

Це останній, напередодні Великого посту, тиждень коли можна було справляти весілля. Цей тиждень також називали Бабським тижнем. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування. Загалом Масляна вважалася жіночим святом, хоч участь у ньому могли брати і чоловіки. Але вони мусили за це відборговувати грішми чи горілкою.

Важливою частиною свята були катання на конях, на яких надягали найкращу збрую. Хлопці, які збиралися одружитися, спеціально до цього катання купували сани. Також було поширеним катання молоді на санках.

Масляна поділяється на три частини: зустрічний "переломний" понеділок, "широкий" четвер та "прощальна", чи "шуткова", неділя. Кожна з них мала свою обрядову специфіку.

Народні прикмети:

Яка Сиропустна неділя, такий і Великдень.

Якщо сонце сходить вранці, то й ранньою видасться весна.

14 березня - "Явдохи"

Чотирнадцятого березня - свято Преподобної Євдокії, або у народі Явдохи. Це ймення означало буквально «життєславна» і звучало як Явдоня. Асоціюється це ім'я з У народному побуті «Явдохи» – не тільки перший день весни, але й перший день нового року, адже в наших предків рік починався з 1 березня («Явдохи» за ст. стилем). Відтак аж до XV століття на Явдохи відзначали Новий рік.

Вважалося, що свята Євдокія зберігає ключі від весняних вод, таких потрібних для майбутнього врожаю. Цього дня прокидається від зимової сплячки бабак, виходить на світ, свище три рази, а потім знову лягає на другий бік і так спить аж до Благовіщення. І ховрашок, кажуть, перевертається на інший бік. Отож люди виходили в поле, особливо в степовій Україні, щоб почути той посвист.

Починаючи з цього дня, діти ходили по дворах і славили прихід весни, співали закличні веснянки і носили із собою вирізаних з дерева ластівок або випечених «жайворонків»:покровительством земної природи і знаменує пробудження життєвої сили землі.

Народні прикмети:

Яка Явдоха, таке й літо.

Якщо на Явдохи вітер із теплого краю, то буде гарне літо, і навпаки.

Як на Явдохи зранку світить сонце, то буде добрий врожай на картоплю, як вдень, то буде середній зрожай, а як ввечері світить, то буде пізній, поганий врожай.

Як на Явдохи гарна сонячна погода, то буде цей рік добрий урожай на картоплю і на коноплі.

Як вітер сходовий на Явдохи, то буде літо тепле; полудневий, то буде літо сухе, спека; а як західний чи північний вітер, то літо буде холодне.

Як вода капає зі стріх, то ще довго буде холодно.

Під Явдоху місяць-молодик із дощем — бути літу мокрому.

Повний місяць з дощем — бути мокрому літові.

Явдоха з дощем — буде літо тепле й мокре.

На Явдоху погоже — все літо пригоже.

Який вітер на Явдохи, такий буде і на Покрову.

Яка Явдоха, таке й літо: теплий вітер — на мокре, вітер із півночі — на холодне, крутитиме млини — так крутитиме снопи в полі; якщо повіє із заходу, то добре ловитиметься риба, коли ж зі сходу — плодитимуться бджоли, а з півдня — врожайний на хліб рік.

Явдоха красна — вся весна красна, на огірки врожай.

На Явдоху сніг — на врожай.

Якщо сонячно, то буде врожай на огірки, а коли з дощем, то літо мокре й тепле.

Як на Явдокії та на Олексу тепло та ясно — на врожай.

На Явдокії замічай: як буде сонячно, то добре на пшеницю буде.

Явдохи-плющихи: гарний день вдасться — на врожай огірків та опеньків, льону і конопель.

Якщо ранок ясний — сій ранню пшеницю, в обід ясно — середній посів защедрить, а коли під вечір випогодиться — розраховуй на пізній засів.

Якщо на Явдохи день сонячний — вродить пшениця, а похмурий — просо і гречка.

Якщо на Явдокії біля порога калюжі води, то пасічники купатимуться в меду.

22 березня - Сорок святих

Першим найбільшим святом яке відкриває весняний цикл є сорок святих. Природа починала оживати від зимової сплячки і люди вже чекали весну. Провісником весни є приліт перелітних птахів. Саме на сорок святих влаштовували обряд зустрічі пернатих. Для цього жінки напередодні випікали спеціальне печиво - "жаворонки", "голуби". Потім це печиво, або ж дарували сусідам, або ж вивішували на деревах.

Ще влаштовували обряд спалення солом'яного опудала яке символізувало собою зиму.

Дівчатам треба пригостити хлопців сорока варениками з сиром, школярі приносили своєму вчителеві сорок бубликів.

Якщо в цей день тепло, то стільки днів буде гожа днина, а холодно - бути сорока морозам.

30 березня - Олексія - чоловіка Божого

За народною уявою, та й за кліматичними спостереження до дня Олексія приходить

справжнє тепло, тому народ дав ще одну назву цьому дню - Теплого Олекси.

Цього дня найбільше чекають пасічники, адже бджоли саме на Теплого Олекси повинні вперше облетіти навколо свого вулика, тобто прокинутись від довгої зимової сплячки. Кожен пасічник надавав процедурі пробуджування бджіл особливо, де в чому магічного значення. Тому і моляться святому Олексію, аби дав гарний урожай меду.

Мисливці також не обділені. Саме на Олексія залишає свою барлогу ведмідь, а лисиці, начебто, переселяються із старих нір у нові. Цього дня, за легендою, вони сліпі та глухі, тому і стають легкою здобиччю.

На Олекси повертаються з вирію журавлі і люди як тільки можна намагаються затримати їх поблизу своїх осель. Для цього діти повинні вийти на вулицю і кричати услід цим птахам: "Журавлі, журавлі, ми вам дорогу перейдемо!".

На теплого Олекси діставай вулики.

7 квітня - Благовіщення

Одне з найбільших православних свят, яке пов'язано з благою вістю, що її сповістив Діві Марії архангел Гавриїл.

Українці вважали, що саме в цей день Господь благословляє рослини, які поступово воскресають після зимової смерті. Працювати забороняється, особливо вагітним жінкам. Навіть пташки цього дня, не дивлячись на зайнятість, не будують своїх гнізд. На Благовіщення побутував також звичай відпускати на волю птахів. Будь-яка тварина, чи то кінь, чи то собака, яка народилась на Благовіщення, буде мати яку-небудь ваду.

Ні в якому разі не можна позичати цього дня вогню, бо тоді пожежі Вашій оселі не обминути.

Якщо до Благовіщення люди чекали на прихід весни, то після цього дня вважалося, що вона остаточно утвердилась у своїх правах, проте зима ще може сказати своє вагоме слово.

На Благовіщення зими не лай, а саней не ховай.

Гарна погода - гарний врожай.

Вербна неділя

Остання неділя перед Великоднем називається Вербною. Згідно з біблійними описом

Христос за тиждень до свого Воскресіння в'їхав у Єрусалим на віслюку. Вдячний народ встеляв Йому дорогу пальмовими гілками, отож у католиків це свято іменується Пальмова неділя. У нас же в силу того, що українська флора не багата на пальми ці функції взяла на себе верба. І це не дивно, бо саме вона першою пускає паростки відчувши прихід весни.

У церквах цього дня проходять пишні богослужіння з обов'язковим освяченням вербових гілок. Прийшовши додому треба декілька разів стьобнути свою дитину освяченою гілкою, при цьому примовляючи:

Не я б'ю - верба б'є:

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!

Ні в якому разі не можна викидати освячені гілочки, адже вони допомагають від різноманітних хвороб, дурного ока. До того ж, якщо Ви збережете освячену вербову гілку, то вона захистить Ваше помешкання від пожеж.

Страсний тиждень

Останній перед Великоднем тиждень називається Страсним, на спомин святих страстей Господніх. Кожен його день наближує нас до урочистої події - Світлого Христового Воскресіння. Це тиждень найсуворішого посту. Не можна не те що вживати скоромного а й, навіть, співати, танцювати. Щоправда такі заборони стосуються будь-якого з постів, але найбільше їх потрібно дотримуватись саме перед Великоднем. Розглянемо кожен з днів цього тижня.

У понеділок треба до Великодня підготувати свою оселю - пофарбувати, помити, почистити.

У вівторок треба підготувати одяг, випрасувати білизну.

У середу завершуються всі господарські роботи. Треба прибрати хату, винести все сміття. Треба також заготовити яйця для крашанок та писанок, підготувати все необхідне для їх виготовлення знаряддя.

Найбільше ж обрядів, дійств та прикмет припадає на Страсний, або т.зв. Чистий четвер. Традиційно цього дня випікають паски. Паска, то не просто ритуальний хліб, вона символізує тіло Христове і до її виготовлення треба ставитись з особливим натхненням та трепетом. Перед тим як випікати необхідно помолитись, аби очистити Ваші думи та помисли. На Чистий четвер необхідно підготувати до Великодня своє тіло, тобто ретельно вимитись, особливо це стосується дітей та хворих, адже вода на Чистий четвер змиває усі хвороби та захищає від негараздів. Виготовлена на Чистий четвер страсна свічка захищає оселю від пожеж, тих хто в ній мешкає від хвороб. Саме ця свічка приносить живий вогонь, що його цього дня запалюють у церквах. Необхідно будь-що, і ні в якому разі не загасивши, донести тепло великоднього вогника до свого будинку. Існує повір'я, що на Чистий четвер Бог відпускає на землю душі праведників, аби вони могли відсвяткувати "Мертвецький Великдень". Отож зайшовши пізно вночі до церкви можна, за народною уявою побачити, як покійники славлять Воскресіння Христове, а церковну службу служать священники, що померли. Тільки зустрічатися з ними не потрібно, бо вони в цей час набувають особливої агресивності.

Найсумніший день тижня, то п'ятниця, бо саме в цей день Христос помер. Не можна взагалі нічого їсти, не співати, не слухати музику. Ввечері треба йти до церкви де виносять Плащаницю, що символізує тіло померлого Христа. Не можна шити, прати, будь-що різати. Порушивши цю заборону Ви отримаєте дуже великий гріх.

У страсну суботу йдуть приготування до Великодньої святкової трапези. Для господарок це найбільш клопітливий день, адже потрібно все приготувати, зпекти, зварити. Цього дня красять яйця та виготовляють писанки. Про красу української писанки відомо всім, їй навіть стоїть пам'ятник у Канаді. Для крашанок переважно використовується червоний колір, бо це символізує кров Христову. Лушпиння від яєць, які тріснули не викидається а несеться до річки і пускається на воду. За легендою через 25 днів воно припливе у щасливі рахманські краї і повідомить душам праведників, що там проживають про Світле Христове Воскресіння.

Великдень

Свято свят, найголовніше православне. Цього дня душа ніби перповнюється світлою

радістю, цьому сприяє і природа, яка скинула окови зимового сну і в єдиній гармонії із Вселенською радістю зустрічає воскреслого Христа.

В ніч на Великдень спати не можна взагалі, бо проспиш усе на світі. Звечора усі йдуть до церкви на всеношну. В красивих кошиках до церкви несуться різноманітні наїдки - сало, хрін, печінка, голубці, все на що здатна кулінарія фантазія, окрім оковитої. Урочиста процесія з півчою та священником освячує і благословляє все це добро.

Повернувшись додому починали розговлятися, але перед тим як сісти за стіл дівчатам треба вмитися водою в якій лежить свячене Великоднє яєчко, аби була такою ж гарною та красною. Ще одна порада, для тих хто хоче вивести тарганів. Прийшовши з церкви треба провести такий діалог: "Що ми зараз будемо їсти? Свячені яйця та паску. А таргани, що будуть їсти? Самі себе..."

Яким би не було кулінарне розмаїття на столі, але починати обід завжди треба лише з паски. Навіть крихти цього хліба, які впали додолу ні в якому разі не можна викидати на сміття. Відрізаний окраєць треба зберігати завжди, як талісман, що приносить лише щастя.

Існує велика кількість великодніх забав. Найбільш відома нам зараз - це гра навбитки, коли діти, та і не тільки, вибирають крашанки і стукають ними одне об одне. Чиє розіб'ється той і програв. Дуже популярними колись були і рухливі забави, такі як гра в "Жучка", або "Довгу березу" та ще багато інших.

Той хто помре на Великдень вважається дуже щасливим, бо саме цього дня ворота раю відкриті, і душа без усілякого суду потрапляє туди.

Вважається, що у Великодню ніч відкриваються усі земні скарби, які світяться на землі чарівними вогниками, проте побачити їх може лише найменша дитина в родині, та й то якщо помисли її чисті.

На протязі сорока днів по Великодню, аж до Вознесіння кожен православний християнин мусить вітатися один з одним словами "Христос Воскрес!" і отримувати у відповідь підтвердження цих слів "Воістину воскрес!"

Весь наступний тиждень по Великодню називається Світлим і святкується ніби один день.

На Великдень перший раз зозуля закує

Не кожен день Великдень, а хліб не паска.

6 травня - День святого Юрія

Шостого травня святкуємо День святого Юрія.

Святий Юрій вважається покровителем хліборобства і скотарства у всіх християнських народів. Він загинув у Нікомедії (Мала Азія) у 303 р. В іконописі св. Юрій зображується лицарем на білому коні зі списом у руках, яким він забиває дракона. За християнською легендою, Юрій врятував дівчину в Лівії, яка була принесена у жертву драконові, переносно язичницькому обрядові.

Цей день у нашого населення завжди у великій пошані. Вважається, що на Юрія "весна сходить на землю", а сам святий цього дня "відмикає землю".

В день святого Юрія відбуваються традиційні обходи полів: громада у повному складі іде в поле і там священик відправляє молебень, а люди проказують спільні молитви за врожай.

Народні прикмети

Як дощ на Юр'я, то буде хліб і в дурня.

Якщо в день святого Юрія сховається в житі ворона, то буде врожайне літо, а як горобцеві по коліна, то буде лиха година.

Якщо чути голос птаха або гримить під час молебня в полі - погана прикмета на врожай.

Редьку треба сіяти на Юрія - соковита буде.

Як на Юрія стала буря, то буде мокре літо.

На Юрія дощ - на худобу легкий рік.

Як ґава до Юр'я у житі сховається, то буде жито.

На Юрія посади редьку, то вроде, як кулак.

На Юрія мороз - уродиться овес.

Коли до Юрія закує зозуля на голе дерево, то буде голодне літо, а як на піст, то буде поліття.

Як хто, вперше почувши зозулю, має гроші в кишені, то матиме гроші цілий рік.

Після Юрія не можна сіяти маку, гарбузів і кукурудзи, бо пізно і майже нічого не вродить, малий врожай буде.

Закувала зозуля до Юрія - на поганий врожай.

22 травня - День святого Миколи Чудотворця

22 травня відзначається як день перенесення мощей святого Миколая Чудотворця, в

народі ж кажуть - "літнього" Миколи.

Колись у цей день господарі виводили коней у поле на першу пашу і священики служили посеред села молебні та кропили коней свяченою водою. У цей час в полі вершники їздили верхи - "щоб нечиста сила коней не мучила". В народі уклалося декілька приповідок з цієї нагоди:

"Прийшов Миколай - коней випасай", "Юрій з теплом, а Микола з кормом", "Святий Юрій пасе корів, а Микола - коней".

Від цього дня починали стригти овець і сіяти гречку, тож склалася приповідка: "До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки!"

За народними віруваннями, святий Миколай є покровителем мореплавців. Козаки перед довгою мандрівкою морем завжди служили молебень Богородиці й Миколаєві Угоднику.

Чорноморські моряки розрізняють також двох Микол: морського і мокрого. Морський Микола керує кораблями, а мокрий - водами. Обидва Миколи завжди є невидимо присутні поміж моряками. Вважається, що, не звертаючись до святих по допомогу, отримаєш певну загибель. Тому під час бурі на морі моряки моляться святому Миколаєві про порятунок від нещастя, а у разі небезпеки потонути виносять на палубу образ Миколи Чудотворця і молять його про спасіння.

23 травня - "Симонове зело"

23 травня - День святого апостола Симона Зілота, в народі "Симонове зело" ("Симонове зило").

 У цей день жінки йдуть до лісу збирати зілля, яке, вважається, отримує від Симона цілющу силу лікувати будь-які хвороби.

Рвати таке зілля потрібно було так: підійшовши до рослини, стати до схід сонця, перехреститися з молитвою, повернутися на захід і вирвати рослину зі словами:

Мати Божа ходила,

Зілля родила,

Відром поливала -

Нам на поміч давала!

Літній цикл свят

 Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами, але не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями квітня. За іншими спостереженнями, початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.

В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла) та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята.

З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня.

Закінчувався літній цикл днем святої Мокрини, у народі ще кажуть: "Свята Мокрина осінь приносить".

У рештках обрядових дійств, розпорошених по «громових святах», годі дійти первісної суті давніх святкувань наших предків, і лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.

Заговини на Петрівку

У перший понеділок Петрівського посту відзначаємо Заговини на Петрівку, або ж Похорони Ярила.

Похорони Ярила символізують спадання плодючості землі й сонця, що спостерігається навесні й раннього літа. Ярило уособлював собою родючу силу весняного сонця і зображувався як парубок, що ходить ночами полями в білому покривалі з маково-хмелевим вінком, а в руках носить серп і дозрілі колоски жита й пшениці.

Жінки відзначають похорони Ярила веселими забавами, що мають назву "гонити шуліку". "Ганяли" їх, зазвичай, у шинку, де жінки гуляли, танцювали, співали сороміцьких пісень, але тільки цього дня. "На шуліку" не допускалися молоді дівчата, самотні чи овдовілі жінки, лише одружені.

Дівчата ж цього дня пускають на воду клечальні вінки, що їх виплели у перший день Зелених свят.

Вважається, що першого дня Петрівки відбуваються "звірячі ігри", тому в цей день до лісу ходити небезпечно. Свійських тварин на петрівські заговини годують краще, особливо корів. Зелені свята

Зелені свята

Зелені свята — українська назва християнського свята Трійці, що відзначається на 50-й день після Паски. Обрядовість Зелених свят знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ дерев та рослинності, магія закликання майбутнього врожаю.

Напередодні зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, обов'язково прикрашали подвір'я та господарські будівлі клечанням — зеленими гілками клену, верби, липи, акації, ясеня, горіха, дуба тощо. Забороненим деревом подекуди вважалася осика, на якій, за повір'ям, повісився Іуда Іскаріот. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м'ятою, пижмою, ласкавцями, татарським зіллям.

7 липня - Івана Купала

Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл

календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало, або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.

Наші предки святкували Івана Купала 20-22 червня в час літнього сонцестояння: увечері, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця - Купала і тим самим завершує панування весняного сонця - Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі - найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі - найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості й зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

Головні персонажі свята - Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються, відповідно, хлопцями й дівчатами або виготовляються як опудала. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби - Купайлиця.

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила в лоно Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння".

У надвечір'я дівчата гадають на судженого - кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок - це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують).

Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум'я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети, пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув - буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я - чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною - вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту) або ж розкручують його на стовпі під загальне пожвавлення і радість.

Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купала

12 липня - Петра і Павла

В Україні з днем Петра і Павла пов'язувалося багато повір'їв та звичаїв. На Пе́тра вперше після посту, який в народі називають Петрівка, дозволялося готувати молочні страви. Господині варили вареники із сиром, пекли мандрики — сирні бабки. З цього часу переставала кувати зозуля, «мандрикою вдавилась», пояснювали дітям бабусі, бо ж вона, згідно з легендою, вкрала у св.Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народним віруванням, вішує нещастя.

Святий Петро вважався покровителем пастухів. У нього, певно ж, був і батіг. Згадайте високі з ніжними блакитними квітами стебли цикорію — в Україні його називають «Петровим батогом».

До цього дня готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, прибирали на подвір'ї. Вранці цього дня всі йшли до церкви. Дівчата прикрашали свої голови вінками із польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшись із церкви, люди розговлялися мандриками. Кажуть, що їхня назва походить від того, що мандруючи по світі, Петро з Павлом харчувалися мандриками. У цей день господарі неодмінно виносили громадським пастухам гостинця: мандрик та грудку масла.

Після Петра розпочиналися жнива

Народні прикмети на Петра:

Якщо на Петра один дощ - врожай непоганий, два - добрий, а три - багатий.

Як іде на Петра дощ, то буде гнити картопля.

Як на Петрів день спека, то на Різдво мороз.

2 серпня – свято Іллі

Свято Іллі християни відзначають 2 серпня - у цей день вшановують пам'ять

однойменного пророка.

Пророк Ілля в церковній традиції зображений на колісниці, запряженій чотирма кіньми, з якої пускає грім і блискавку. Вся справа в тому, що пророка Іллю вважали посередником між небом і землею, він міг припиняти засуху і викликати дощ, що сприяло хорошому врожаю. Через це в народних віруваннях у цьому святому поєдналися протилежні якості - суворість разом з добротою. Тому свято Іллі - це серйозний і веселий день.

Наші пращури вважали, що після Свята Іллі не можна купатися - вода ставала непридатною нібито тому, що, катаючись небом, один з коней Іллі губить підкову, яка охолоджувала річки і моря. Також після цього у водоймах нібито з'являлася всяка нечисть.

Відзначати Свято Іллі починають ще в четвер - уже не можна займатися польовими роботами, а слід випікати вдома обрядове печиво. 2 серпня не можна працювати, бо Ілля може розгніватися.

Увечері в свято Іллі сім'ї традиційно збираються на «братчину» - гуляння, організоване чоловіками. У цей вечір їдять баранину, співають пісні, танцюють і розважаються.

Вважають, що Ілля був наступником язичницького бога Перуна. Також він є покровителем хліборобів - після Свята Іллі 2 серпня починається посів озимої пшениці та жита.

Народні прикмети і приказки

На Іллю до обіду - літо, після обіду осінь

З Іллєва дня ніч довга і вода холодна

До Іллєва дня мужик купається, а з Іллєва дня з рікою прощається

Іллінським дощем вмиваються від призору

У що Ілля, в те й Воздвиження (14 вересня)

Після Іллі комарі перестають кусатися

До Іллі хмари ходять за вітром, а по Іллі - проти вітру

Після Іллєва дня не радять їсти суниці, інакше будеш дрімати

Маковія

Маковія (також Перший Спас, Спас на воді, Медовий Спас) — народна назва православного свята Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, або Свято Всемилостивого Спасу та Пресвятої Богородиці, яке відзначають у перший день Успінського посту 14 серпня (1 серпня за старим стилем).

 Свято Маковія одне з найпоетичніших і найшановніших в Україні. Цього дня у церквах святять воду, квіти й мак. На Маковія кожний мав букет квітів, в якому обов'язково присутні великі достиглі голівки маку. Такий букет називається «маковійчик» або «маковійка» і в ньому можуть бути і чорнобривці, і жоржини, і айстри, і гвоздики, і барвінок, а також різні трави (які в народі називають зіллям, зіллячком): васильки, м'ята, чебрець, любисток, петрові батоги, полин, деревій, будяк-пристрітник.       Після освячення букет квітів та голівки маку кладуть за образи і зберігають до весни. Весною мак розсівали по городу, а засушені квіти на Благовіщення вплітали дівчатам у волосся — «щоб не випадало». На Маковія готують пісний борщ з грибами.

Під час медового Спасу вулики наповнюються медом і традиційно пасічники починають медозбір. Тільки після освячення першого меду в церкві на Маковія можна було розговлятися. У Перший Спас починається Успінський піст — «спасівка», який триває два тижні. У народі кажуть, що Перший Спас — це проводи літа. Цього дня починають відлітати ластівки. Ластівка весну починає і осінь накликає.

19 серпня – Спаса

Дев'ятнадцятого серпня є свято Преображення Господнього, або Спаса. Це народне свято східних слов'ян відоме з давньоруських часів. Святкування Преображення триває 9 днів, з 18 до 26 серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм  святять груші, яблука, мед і обжинкові вінки або жмут колосся жита й пше­ниці. Тому в народі цей день називають Другим, або Яблучним, Спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі саме в ту пору дозрівав виноград, який і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що все — від людини до рослини — повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

За народними прикметами, Яблучний Спас означає настання осені і перетворення природи. Прийнято вважати, що ночі після Спаса стають набагато холоднішими. В середній смузі України від цього дня вже можуть починатися приморозки, а тому й ка­жуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!»

Народні прикмети:

Прийшов Спас - бери рукавиці про запас.

Минув Спас - держи кожух про запас.

До Спасівки бджола робить на пана, а після Спасівки на себе.

Як у Спасівку будуть великі вітри, то зима буде з віхолами та лютими морозами .

Якщо у Спасівку на деревах жовтіє листя, це віщує ранню осінь.

Якщо на Спаса нема дощу, то це прикмета, що буде гарна суха осінь. Дощів небагато буде.

Якщо на Спаса йде дощ, січень наступного року буде сніжний, якщо спекотно - січень морозяний.

Якщо антонівка вродила - наступного року хліб уродить.

1 серпня - День святої Мокрини

Першого серпня - день святої Мокрини. Мокрини (Мокриди) - народна назва церковно-календарного дня Преподобної Мокрини. В дохристиянські часи Мокрину вважали дочкою богині осені. за народним повір'ям — це останній день літа. Існує приповідка: «Свята Мокрина осінь приносить».

Люди вірили, що яка погода на Мокрини, така буде й осінь. Якщо в цей день ішов дощ, то селяни чекали мокрої дощової осені, сіяли жито - адже буде врожай: «Не розгинаймо спини, жнімо до Мокрини, бо Мокрини без дощу, як обід без борщу».

За народними прикметами: «Якщо сухий видається день - сухо буде й восени», - каже приповідка на Уманщині.

«Як на Мокрини дощ, то горіхи повимокають, а як сухо, то бджоли повилітають!»,  говорять селяни на Київщині

Осінній цикл

28 серпня - "Перша Пречиста"

Двадцять восьмого серпня є свято Успіння Пресвятої Богородиці, або, за народною назвою, "Перша Пречиста". Успіння - кінець земного життя Богородиці та переселення її в життя небесне. Щодо народних традицій цього дня, то протягом осіннього періоду є три "Пречисті", що про них у народі кажуть так: "Перша Пречиста жито засіває, друга - дощем поливає, а третя снігом покриває". Тож в період "Першої Пречисти" відбувається озимий посів.

Від цього дня дівчата у селі вже не мають тяжкої роботи, кажуть: "Прийшла Перша Пречиста - дівка стає речиста" - починає багато говорити, бо нема вже що робити.

Після Успіння Пресвятої Богородиці родини, у яких були діти на порі, починали активно готуватися до весільного сезону.

В цей час починався також збір урожаю. Залишалися ще тільки "зимові" сорти яблук та деякі груш.

Народні прикмети:

Початок молодого бабиного літа.

Якщо погода молодого бабиного літа (з 28 серпня до 11 вересня) гарна, то старе бабине літо (13 - 21 вересня) буде негожим.

Яка перша Пречиста - така й осінь.

Як на Пречисту йде дощ, то осінь буде погана, дощова, сльотлива і холодна. І навпаки: як не буде дощу, то тепла, сухувата, без болота.

11 вересня - "Головосіка"

Одинадцятого вересня за церковним календарем є свято Усікновення (Всічення) Голови святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, або, як кажуть у народі, Головосіка.

Цього дня дотримуються суворого посту. Не можна нічого різати, що нагадує собою голову. Взагалі вважається, що цього дня не варто брати у руки гострі речі: ніж, сокиру, пилку. Тобто, все, що нагадує мученицьку смерть святого.

У народі кажуть: «Якщо зрізати головку капусти в цей день, то може потекти кров». На Усічення не можна їсти круглі фрукти та овочі: яблука, капусту, картоплю (їхня форма нагадує відрубану голову Предтечі), а також червоні помідори, кавуни, бо вони нагадують кров святого. Відтак не можна їсти й будь-що на блюді – на ньому лежала голова Івана Предтечі. Цього дня не варили борщу, це був єдиний день, коли гріх їсти борщ. Картоплю варили в "мундирах", гарбузи пекли, хліб відламували руками. Їли тільки пісні страви або й зовсім не їли.

За народним віруванням день Головосіка є останньою межею, коли з’являються грози. Але, якщо хтось почув грім, то це віщувало довгу і теплу осінь. Звідси й приповідка: «Загримів Головосік – тепла прибавить рік».

Цього дня у лісі збирали лікарські коріння

Народні прикмети:

Як чути грім, то має бути тривала й тепла осінь.

Ранній відліт журавлів - на ранню весну.

Журавлі на південь полетіли - рання зима буде.

14 вересня - "Семена"

Чотирнадцятого вересня — свято Преподобного Симеона Стовпника та його матері Марфи, народний варіант назви — день Семена.

За козацьких часів у цей день хлопців уперше «садовили на коні», проводили пострижини — це важлива подія в житті молодого вояка.

В ніч на Семена колись відбувалося ще базарне київське свято — "Весілля свічки", або "Свято свічки", з лялькою на людську подобу. Це свято було своєрідним карнавалом вогнів на київських базарах.

У день Семена закінчується "Вулиця" і починаються вечорниці. Ще напередодні хлопці наймають для вечорниць хату на весь осінньо-зимовий період. Цього дня починаються молодіжні осінні вечорниці. Дівчата варять обрядову кашу, готують вареники, а хлопці наймають музик. На Семенів день відбувається обряд посвяти в парубоцтво, коли ще зовсім молодих хлопців приймають до хлопчачої ватаги.

Колись від цього дня ткачі починали ткати килими. Бралися за роботу й інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі. Ввечері цього дня майстри збиралися в шинок і "засиджували вечір" з горілкою. Такі "засиджени" відбувалися цілий тиждень: від Семена до Другої Пречистої.

Семенів день — то день відльоту ластівок та покарання горобців. Святий Семен вважається покровителем птахів, саме йому вони звітують у своїх добрих або злих вчинках. За старим стилем Семенів день - то день початку осені, а в давні часи день початку року.

Від цього дня починається "нове бабине літо", яке закінчується 21 вересня.

Прислів'я і приказки:

Любив на Семена мед-пиво пити - не лінуйся і робити.

Народні прикмети:

На Семена ясно - осінь буде погожою і теплою.

На Семенів день вітер із півдня - буде зима тепла.

Якщо гуси відлітають на Семена - чекай ранньої зими.

На Семена багато павутини - осінь буде довга та ясна.

День на Семена був з болотом - осінь буде дощова; ясним - осінь буде з доброю погодою.

21 вересня - "Друга Пречиста"

Двадцять першого вересня відзначають свято Різдва Пресвятої Богородиці, або у народі "Другої Пречисти". Це свято ще називають “осениною” – адже цього дня за народним календарем настає осінь.

Свято Другої Пречистої традиційно вважається жіночим святом, коли жінку належить вшановувати як продовжувачку роду. Це свято, очевидно, успадковує давнє арійське свято Рожениць, коли наші предки висловлювали подяку “польним духам”, тобто опікунам нив та врожаю, дідам-ладам, які спочатку засівали і пророщували зерно, а потім поливали.

Жiнки, в яких немає дiтей, справляють обiд i запрошують бiдних — «щоб молилися Богородицi за їхніх дiтей». Такi жiнки також замовляють службу Божу в церквi, а пiсля богослужiння запрошують людей до себе на обiд.

На Другу Пречисту припадає і останній термін заготівлі чарівного зілля. Вважалося, що зібрані між Першою і Другою Пречистими приворотні трави мали особливу властивість привертати хлопця до дівчини (чоловіка до жінки) і навпаки. Тим-то й були зумовлені останні походи по калину й барвінок. Проте дітям забороняли ходити польовими та лісовими дорогами, бо “там вужі сушаться”.

Також з цього дня (а деінде з Семена) вже можна було засилати сватів до дівчат. “Прийшла Пречиста – принесла старостів нечиста.

Для пасічників це був останній термін утеплення вуликів на зиму, а власники овець завершували удруге їх стригти.

Прислів'я і приказки про Другу Пречисту:

Прийшла Перша Пречиста – одягла природа намисто, прийшла Друга Пречиста – взяла комара нечиста, прийшла Третя Пречиста – стала діброва безлиста.

Прийшла Пречиста – на дереві чисто, а прийде Покрова – на дереві голо.

Пречиста – картопля чиста.

Перша Пречиста жито засіває, а друга – дощем поливає.

14 жовтня - Свята Покрова

Чотирнадцятого жовтня відзначається одне з найбільш шанованих свят в Україні - свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, як зазвичай кажуть, "Покрови" чи "Святої Покрови".

За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу Константинополь. Мешканці міста в гарячій молитві звернулись до Божої Матері з проханням про порятунок. Богородиця з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей. Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення і стали християнами.

Для козаків Покрова була найбільшим святом. Цього дня відбувалися вибори нового отамана.

"Покрова накриває траву листям, землю - снігом, воду - льодом, а дівчат - шлюбним вінцем". В українських селах до сьогодні дотримуються давньої народної традиції грати весілля після Покрови. Шлюбна пора в Україні - від Покрови і до початку Пилипівки. До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.

Дівки, яким надокучило дівувати, молилися: «Свята мати Покровонько, покрий мені головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою», «Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду».

Народні прикмети:

Яка погода на Покрову, такою буде і зима.

Якщо лист з берези та дуба на Покрову впаде чисто - до легкого року, а нечисто - до суворої зими.

Якщо у вишні листя опаде до 14 жовтня - зима буде тепла, якщо ж вишня зелена - зима буде люта.

Якщо до цього дня не спадає з вишень листя - на теплу зиму, а звільниться - на сувору.

Зранку вітер з півдня, а по обіді із півночі - початок зими буде теплим, але згодом похолодніє.

Якщо вітер з півдня низовий - зима буде теплою, з півночі горішний - холодною, із заходу - сніжною; коли ж протягом дня вітер змінюватиме напрямок, то і зима буде нестійкою.

Якщо в цей день сніг не покрив землю - не покриє в листопаді та грудні.

На Покрову вітер - весна буде вітряна.

Відліт журавлів до Покрови - на ранню зиму.

Якщо на Покрову сніг - буде багато весіль.

Хто сіє по Покрові, не має дати що корові.

На Покрову віє вітер з півночі - зима буде холодна і з великими снігами, з півдня - буде тепла зима.

Відліт журавлів до 14 жовтня - бути ранній зимі.

8 листопада - Святого Дмитра

Восьмого листопада відзначаємо день святого Великомученика Димитрія, або в народі "святого Дмитра" чи просто "Дмитра".

Свято встановлено на честь Дмитра Солунського, який за християнську віру 8 листопада 306 року був пронизаний списами римських воїнів. Димитрій одержав християнське виховання. Повнолітнім його призначають на місце батька проконсулом Фессалонікійської області. Та замість того, щоб переслідувати християн, він став відкрито навчати мешканців міста християнській вірі та викорінювати поганські звичаї. Геройську віру св. Димитрія прославив Господь різними чудами після його смерті та нетлінністю тіла і мироточивістю, яка зціляла недужих.

Це свято пов’язується з військовим патріотизмом, захистом рідної землі. На образах найчастіше бачимо святого Дмитра зі списом у руках.

За народними уявленнями святий Дмитро приносить зиму. А тому, хоч часом і теплом віяло, та зустрічали його у теплому одязі, аби великих морозів не було. А ще старожили кажуть, що св. Дмитрій золотим ключем закриває землю-матінку. Буде він у себе ключі тримати, аж поки не прийде святий Юрій по них (6 травня) і землю не відімкне.

Також цим днем завершується весільний сезон. Якщо якась дівчина на порі залишилися незасватана, то за давніх часів рік для неї вважався втраченим. З цього приводу існує приповідка: "До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч комин витри" - до Дмитра перебирає женихами, а опісля годиться, мовляв, на усе.

Народні прикмети:

Відлига на Дмитра — зима буде з мокрим теплом, а весна — рання.

День на Дмитрія без снігу — зими ще не буде.

Дмитро на снігу — весна буде пізньою.

Зима навіть рання до Дмитра не вступає в силу.

Земля на Дмитра замерзла і дме холодний вітер — снігу не буде до свят.

Сніг і мороз на Дмитра — весна буде пізня й холодна.

Часник треба садити до Дмитра — от тоді він і виросте гарний, дорідний.

На Дмитра тепло — весна буде рання, м'яка.

Коли 8 листопада холод і сніг — весна пізня і холодна, якщо відлига — зима і весна теплі.

Якщо відлига, то на теплу зиму і ранню весну, цей день зі снігом — весна пізня; холод і сніг — на пізню і холодну весну.

Якщо на Дмитра дощ, то на Введення снігу буде по коліна.

Випав сніг — увесь листопад буде холодним і морозяним.

Замерзла земля і дме холодний вітер — снігу не буде до Нового року.

Якщо кури ходять дотемна — наступного дня буде негода.

14 листопада - Кузьми-Дем'яна

Чотирнадцятого листопада - день святих чудотворців-безсрібників Кузьми й Дем'яна, або, як кажуть у народі, "Кузьми-Дем'яна".

За церковними переказами, родом брати-близнюки Кузьма й Дем'ян з Малої Азії. Це були освічені люди й талановиті лікарі, покровителі аптекарів, фармацевтів, хірургів, зубних лікарів, фізиків, перукарів. Мали надзвичайний дар — зцілювали рани душевні та тілесні за допомогою молитов. Особливу шану мали через те, що не брали плати за свою роботу, за що і були прозвані безсрібниками.

У цей день традиційно закінчуються польові роботи, починаються морози, наближається зима. "Скує Кузьма-Дем’ян — до весни не розкувати".

У народі Кузьму-Дем’яна називають "курячим богом", а їхній день — дівочим, або курячим, святом: у цей день відбувалися молодіжні гуляння, зокрема й перші дівочі курячі складчини.  Наші предки вірили, що святі опікуються домашньою птицею, тому кури були символом щастя й плодючості та обов’язковим складником усіх весільних церемоній; на птиці ворожили на суджених.

Святі були покровителями ковальства (могли викувати не лише залізо, а й пам’ять) і оборонцями від змій. За легендою Кузьма і Дем’ян були колись ковалями і одного разу, побачивши змію, вбили її, а потім спалену розвіяли за вітром. З того попелу й розвелися змії, тож тепер ковалі повинні охороняти людей від них.

Народні прикмети:

Якщо вітер на Кузьми-Дем’яна, то буде дорога санна.

Випаде сніг — на весняну повінь.

Якщо розвезе дорогу — не жди морозів до початку грудня.